В казкових спалахах замріяні ліси.Задумалися про своє поля.Всіх наділивши барвами краси,Стоїть ошатна, чарівна земля.В. Чаклюк
Що може бути краще прогулянки осіннім лісом, яскравим і барвистим, з безліччю кольорів і відтінків, на будь –який смак?! Таку палітру важко уявити. Тут і яскраво-жовтий, і бурштиновий, помаранчевий і колір охри, золотавий і малиновий, багряний і темно-червоний.
Мимоволі згадуєш рядки з вірша Наталі Данилюк "В обіймах осіннього лісу"
Я так люблю приходити в цей ліс,
Де золотаві кучері беріз,
Омиті небом, наче океаном,
Тривожать тишу шелестом м`яким.
Де мох деревам стелиться під ноги,
Немов густі овечі килимки.
Де водоспаду срібного пороги
Спадають дзвінко в затінки густі.
Де крізь вологу листяну завісу
Осінні зблиски, ніжно-золоті,
Летять і тануть десь у лоні лісу.
Де, поховавшись від чужих очей,
Гриби шапкаті зиркають з-під листу.
Де водограй посріблений тече,
В траві згубивши ноту променисту.
І так душі відрадно, аж до сліз,
Коли мене в таку погожу днину
За плечі обіймає ніжно ліс,
До серця горне, мов малу дитину!..
Злетіла б з криком – осінь навкруги.
А пішки йти – дорогу теж розмило,
Хоч ще лиш тільки в снах нічних дощило –
Лишати слід не хочу від ноги…
Та й битись в хмарах теж не краща втіха,
Синці лишати на душі живій…
Чекати весну, скрапуючи з стріхи,
Щоб милий мій на конику під’їхав,
Та і забрав в останній сніговій?
Чи не тому я чари всі забула,
Що дивним щемом ожила душа…
В передчутті дощів так ломить крила,
Що вже дощів діждатись тих несила,
Зіщулившись у рамочці вірша
***
Сумні мелодії дощів,
Ховають втомлену гримасу
Переболілої душі.
В твоїм вікні ані хмаринки,
Лиш грають вогники скляні
І тінь оголеної жінки
Танцює танець на стіні…
Филонич Антоніна
Вже небо – наче олов’яне,
Берізка – тугою бринить,
Все золотіє й тихо в’яне,
І сохне, і кудись летить…
Здається, в цю блажену мить
Хтось вишній душу золотить…
Берізка – тугою бринить,
Все золотіє й тихо в’яне,
І сохне, і кудись летить…
Здається, в цю блажену мить
Хтось вишній душу золотить…
Василь Щеглюк
