Джек Лондон працював на кобальнях під час «золотої лихоманки», проте самостійно заробляти на життя він став набагато раніше. Будучи школярем, письменник продавав газети, а закінчивши початкові класи, у віці 14 років влаштувався робітником на консервний завод. Не справляючись з важкою працею, він почав нелегально ловити устриць в бухті Сан-Франциско. Пізніше йому довелося працювати матросом на промисловий шхуні, прасувальником у пральні та кочегаром.
Хорхе Луїс Борхес працював асистентом у муніципальній бібліотеці Буенос-Айреса і навіть став директором Національної бібліотеки. Письменник не хотів залишати своєї роботи і говорив, що вона дає йому багато натхнення для творчості. У літньому віці Борхес втратив зір, і сам себе жартома називав «сліпий бібліотекар».
Льюїс Керролл ніколи не залишав своїх професійних занять: перш за все він був викладачем, математиком і фотографом, а заняття письменством часто називав «літературною дурницею».
Кен Кізі під час свого навчання в Стенфордському університеті підробляв помічником психіатра. У госпіталі ветеранів Menlo Park він добровільно брав участь в експериментах, пов’язаних з прийомом психоделічних препаратів.
Джон Грішем в юності служив доглядальником, а потім – поливальникомгазонів за один долар на годину. Незабаром його підвищили до садівника і додали до заробітку півтора долара. Однак до цього часу він вирішив, що подібна робота не обіцяє йому далеких перспектив і подався в слюсарі-водопровідники.
Харукі Муракамі у молодості служив продавцем у магазині звукозаписів, а пізніше разом з дружиною відкрив джаз-бар Peter Cat у Токіо. Також він встиг попрацювати ведучим нічного ток-шоу західної музики та субкультури
